Поринаючи у часи нашої бездержавності, згадую до болю влучні слова сонету Петра Косенка, поета української діаспори: …За кого не вмирав хоробрий мій нарід, Яких не розтоптав народів і свобід, Де не освоював пісків, боліт і прерій, Щоб залишитися самому жебраком? Дисциплінований творець чужих імперій, Ще й досі нидіє він вдома кріпаком. Однією із таких війн […]